Міозит – це запалення однієї або декількох м’язів різної етіології, яке проявляється м’язовою слабкістю і болем у м’язах. У ряді випадків ураження зачіпає не тільки м’язи, але і шкіру, тоді захворювання носить назву дерматоміозит.
Причинами міозиту можуть виступати хронічні і гострі гнійні захворювання, інфекційні хвороби (грип, хронічний тонзиліт, ангіна), паразитарні інфекції (трихінельоз, ехінококоз), аутоімунні процеси (ревматизм, склеродермія, ревматоїдний артрит), токсичні впливи (порушення обміну речовин, подагра, цукровий діабет). Сприяти виникненню міозита можуть травми, переохолодження і надмірне напруження м’язів (наприклад, при заняттях спортом). Можна виділити групу пацієнтів, у яких міозит з’являється через професійну діяльність, наприклад, піаністи, скрипалі, друкарки, оператори персонального комп’ютера, водії, робота яких пов’язана з напругою однієї і тієї ж групи м’язів або тривалий час робота в незручному становищі. При міозиті найчастіше уражаються м’язи шиї, поперекової області, грудної клітки і литкові.
Збудниками гнійних міозитів найчастіше є представники кокової флори і анаеробної інфекції. Джерелом інфекції при гнійних міозитах можуть бути запальні вогнища в шкірі, жіночих статевих органах, придаткових пазухах носа, в середньому вусі. Дана форма міозиту нерідко розвивається при септикопіємії. Гнійний міозит може розвиватися внаслідок місцевого інфікування, наприклад при порушенні правил асептики при здійсненні внутрішньом’язових ін’єкцій.
За характером перебігу розрізняють гострі, підгострі і хронічні міозити, кожен з яких може бути локалізованим або поширеним. Якщо в патологічний процес залучено безліч м’язів, говорять про розвиток поліміозиту.
Основним симптомом міозиту є локальний біль ниючого характеру, який різко посилюється при скороченні уражених м’язів. При пульпації в м’язах визначаються хворобливі вузлики і ущільнення. Можлива поява набряклості і почервоніння шкіри. У важких випадках симптомами миозиту можуть бути висока температура тіла і головний біль. У тому випадку якщо має місце локальний міозит, больові відчуття і м’язова слабкість поширюються тільки на певну групу м’язів.
Однією з найпоширеніших форм захворювання є шийний міозит. З огляду на те що шия найчастіше піддається переохолодженню, захворювання зустрічається досить часто. Хворого турбують тупий, тягнучий біль в області шиї, який може віддавати в потилицю, міжлопаточну область або охоплювати весь плечовий пояс. Іноді тупий біль може відчуватися у вухах, скронях або в області чола. Рухливість шийних хребців при цьому захворюванні зазвичай залишається нормальним, але може бути і обмеженим через больові відчуття при розтягуванні певних груп м’язів або сухожиль. У подібних випадках захворювання необхідно диференціювати від остеохондрозу шийного відділу хребта.
При міозиті поперекових м’язів турбують ниючі болі в поперековій області. М’язи ущільнені, болючі при обмацуванні і розтягуванні. Захворювання характеризується тривалим перебігом. У хворих з хронічними інфекціями та порушеннями обміну речовин міозит поперекових м’язів може поєднуватися з болями в суглобах.
В активному періоді при інфекційних негнійних міозитах пацієнту рекомендується постільний режим і обмеження фізичної активності. Лікування спрямоване на зменшення больового синдрому (знеболюючі засоби, протизапальні препарати), вони проводиться на тлі обов’язкового специфічного лікування основного захворювання. При локальних міозитах хороший ефект дає терапія протизапальними мазями. У міру стихання запалення варто переходити до занять фізкультурою для тренування м’язів і запобігання їх атрофії. Проводиться фізіотерапевтичне лікування і масаж (за винятком гнійного миозита, при якому масаж протипоказаний). Необхідно також призначення спеціальної дієти з введенням потрібної кількості легко засвоюваних білків. При легких формах поліміозиту застосовують десенсибілізуючі засоби, протизапальні препарати, аскорбінову кислоту і вітаміни групи В. Важкий перебіг вимагає підключення інтенсивної терапії стероїдними гормонами.
При проведенні своєчасних лікувальних заходів в більшості випадків напад міозиту проходить в термін від 3 днів до 2 тижнів. При відсутності адекватного лікування можливий перехід захворювання в хронічну форму.
При паразитарному походженні міозиту призначаються антигельмінтні засоби. При аутоімунних захворюваннях проводять терапію кортикостероїдними препаратами і імуносупресорами тривалими курсами в великих дозах. Лікування гнійних міозитів в обов’язковому порядку включає застосування анальгетиків, антибіотиків в максимальних терапевтичних дозах і хірургічного втручання, при якому проводять розтин вогнища інфекції, видалення гною і накладення дренуючої пов’язки. При лікуванні хронічного міозиту хороший ефект дає санаторно-курортне лікування.
З метою профілактики міозиту слід уникати надмірних навантажень, переохолодження, а також вчасно лікувати простудні та інфекційні захворювання. Велике значення має дотримання режиму праці та відпочинку, а також тренування м’язової системи.
