Основна мета при призначенні фізіотерапії – підвищення ефективності комплексного відновного лікування хворих кокс- і гонартрозом. Використання фізіотерапії сприяє поліпшенню метаболізму і кровообігу в суглобових тканинах, ослаблення болю в уражених суглобах, зменшенню явищ реактивного синовіту, поліпшенню трофіки, підвищенню сили м’язів, що оточують суглоб. Коксартроз і гонартроз з вторинним синовітом: УФО, УВЧ, ДМВ-терапія, магнітотерапія, магнітолазерне випромінювання. Коксартроз і гонартроз без синовіту: індуктотермія, ампліпульстерапія (СМТ), діадинамотерапія, електрофорез лікарських речовин, ультразвук, парафіно або озокеритолікування, ультрафонофорез лікарських речовин, радонові, сірководневі, скипидарні ванни, грязелікування, сауна. Рентгенотерапія при остеоартрозі має виражену аналгетичну дією. Найбільш частим її застосуванням є кокс- і гонартроз IV ступення. Метод застосовується при сильних болях, 3-4-му ФК кокс- і гонартроза і неефективності інших видів лікування. В системі реабілітаційних заходів фізіотерапевтичне лікування застосовується в комбінації з медикаментозними засобами і різними методами кінезотерапії.

Хірургічне лікування в реабілітації коксартрозом і гонартрозом

Для оцінки стану уражених суглобів враховуються такі критерії: ступінь порушення функції, одне або двобічне ураження, вираженість больового синдрому, можливості реабілітації шляхом хірургічного втручання. Метою хірургічного лікування хворих на коксартроз є усунення больового синдрому, відновлення або збереження рухової функції суглоба, запобігання прогресування процесу, соціальна адаптація хворого. Індивідуальна програма реабілітації складається на хворого, у якого наявні функціональні порушення, які обмежують життєдіяльність. У передопераційному періоді хворим кокс- і гонартрозом проводиться психотерапія, спрямована на зняття стресу, викликаного майбутнім оперативним втручанням, можливим больовим синдромом. Проводиться підготовка хворого до дотримання постільного режиму і пов’язаного з цим деякого дискомфорту. Для хірургічної корекції використовують такі види втручань:

• межвертельна корегуюча остеотомія
• ротаційні остеотомії проксимальної частини стегнової кістки
• артропластичне втручання
• артродез
• ендопротезування.

В даний час одним з найпоширеніших видів оперативного втручання при лікуванні хворих на коксартроз є різного роду міжвертельна остеотомія. Міжвертельна остеотомія змінює біомеханічні умови функціонування тазостегнового суглоба, покращує кровопостачання, усуває роздратування чутливих нервів. На відміну від інших оперативних втручань даний тип втручання передбачає використання власних, збережених функціональних можливостей тканин хворого, внаслідок чого є більш фізіологічним. Показання до остеотомії: прогресуючий дегенеративно-дистрофічний процес переважно в осіб молодше 60 років з наростанням больового синдрому і контрактури з наявністю амплітуди згинальних-розгинальних рухів в тазостегновому суглобі в межах 30 градусів, що забезпечує можливість пересування, самообслуговування і посильної участі хворого в трудовому процесі. Артродез тазостегнового суглоба забезпечує позбавлення хворого від болю і відновлення опороздатності ураженої кінцівки. Однак останнім часом показання до артродеза тазостегнового суглоба значно звузилися в зв’язку з бурхливим розвитком зберігають і навіть збільшують обсяг рухів оперативних втручань (артропластика, ендопротезування, остеотомія), появою у віддалені терміни після операції дегенеративно-дистрофічних змін в суміжних суглобах і з’єднаннях. Найкращі результати дають компресійні методи артродеза з одночасним використанням кісткових трансплантатів та ліквідацією супутнього укорочення кінцівки. Це хірургічне втручання направлено на стабілізацію суглоба за допомогою його нерухомості. Дану тактику вибирають в тих випадках, коли необхідно зменшити вираженість больового синдрому, а артропластика і ендопротезування з яких-небудь причин не показані. Показання до артродеза тазостегнового суглоба: виражений дегенеративно-дистрофічний процес в області тазостегнового суглоба у осіб молодого і середнього віку, професія яких пов’язана з фізичною працею і великим навантаженням на нижні кінцівки за умови гарної рухливості протилежного суглоба внаслідок його інтактності, або для забезпечення гарних функцій після операції (ендопротезування або артропластика); Ускладнені відновлювальні операції в області ураженого суглоба (глибока інфекція, виражена осифікація і т.д.), або анатомо-функціональний стан тазостегнового суглоба, що не дозволяє виконати інший вид оперативного втручання (наявність хронічного гнійного запалення, виражені рубцеві зміни і інші). В такому випадку анкілоз кульшового суглоба розглядається як вимушений захід. Протипоказання до артродеза тазостегнового суглоба: Обмеження функції інших суглобів нижніх кінцівок (протилежної тазостегнової, гомо- і контрлатерального колінних) і наявність дегенеративно-дистрофічних змін в області цих суглобів, а також в зоні поперекового відділу хребта крижово-клубового з’єднання, симфізу; професія хворого, що вимагає збереження функції тазостегнового суглоба (так звані сидячі професії). Остеотомія таза по Хіарі може застосовуватися при диспластическом коксартрозі і тільки за умови збереження рухів в суглобі або незначному їх обмеженні при невеликій деформації суглобових поверхонь. Використовується в основному як профілактика втручання при ранніх стадіях артрозу, але може застосовуватися і в осіб зрілого віку. При супутній деформації проксимального відділу стегна вона також поєднується з коригуючою остеотомією стегнової кістки для кращої центрації головки стегна в вертлюжній впадині. Однак найбільш ефективною операцією на сьогоднішній день є ендопротезування кульшового суглоба. Після операції зникає або слабшає больовий синдром, збільшується амплітуда рухів, покращується хода. Хворі знаходять можливість повністю себе обслуговувати. У частини з них в тій чи іншій мірі відновлюється працездатність. Ендопротезування проводяться з метою поліпшення якості життя хворих при наявності суворих показань. Показаннями до ендопротезування кульшового суглоба служать: двосторонній коксартроз 3-4 ступеня; коксартроз кульшового суглобу 4 ступеня і анкілоз одного з великих суглобів на цій же кінцівці; односторонній коксартроз 3-4 ступеня і анкілоз суглоба. Хірургічне лікування при остеоартрозі колінного суглоба 2-3 ступеня. Артроскопія суглоба (рясне промивання суглоба розчинами рідин: новокаїн, фізіологічний розчин і ін., При необхідності за допомогою спеціального інструменту можна зробити видалення окремих екзостозів, згладити нерівності і шорсткості суглобових поверхонь). При наявності варусної або вальгусної установки колінного суглоба -коригуюча остеотомія. Хірургічні заходи при гонартрозі, 3-4 ступеня Тотальне або часткове ендопротезування колінного суглоба. У разі, що супроводжується тяжкою багатоплощинною деформацією суглоба, наявністю інфекції, роздробленостю суглоба через пошкодження зв’язкового апарату – анкилозування суглоба. При важких супутніх захворюваннях (явні протипоказання для оперативного втручання) використання всіляких артезі і знімних тутарів. Фізіотерапевтичне лікування включає в себе весь комплекс фізіотерапевтичних процедур (ЛФК, масаж, гідротерапія, грязелікування, магнітотерапія, голкорефлексотерапія), які спрямовані на якнайшвидшу консолідацію місця остеотомії стегнової кістки, відновлення або збереження хрящового покриву головки стегна і вертлюжної впадини. Медико-професійна реабілітація На медико-професійному реабілітацію направляються хворі, у яких виникає проблема втрати або загрози втрати професії. Завданнями медико-професійного етапу реабілітації є не тільки продовження проведення заходів по відновленню до порушених функцій, а й підготовка хворого до трудової діяльності. Для збереження трудової діяльності важливим є оцінка трудових можливостей реабілітанта в умовах, що змінилися. У періоди загострень хворі гон- і коксартрозом можуть бути визнані тимчасово непрацездатними при наявності реактивного синовіту, що супроводжується вираженим больовим синдромом. Після ліквідації болю виписується на роботу. Основним в системі професійної реабілітації хворих кокс- і гонартрозом є раціональне працевлаштування. З цією метою проводиться професіографічний аналіз, при якому оцінюється характер трудового процесу і його умови, визначаються професійні якості реабілітанта. Якщо реабілітант не в змозі виконувати колишню роботу, то проводиться раціональне працевлаштування з використанням колишніх навичок. Аналіз отриманих даних на підставі відповідних нормативних документів дозволяє визначити придатність інвалідів до продовження роботи в набутій професією і на конкретному робочому місці. При виражених рухових порушеннях показані надомні види праці. Зміна характеру роботи або її умов на сприятливі при даному захворюванні може зберегти професійну діяльність. Дуже важливим для хворих з руховими порушеннями є забезпечення технічними засобами пересування. В цьому відношенні наявність у хворих та інвалідів кокс- і гонартрозом спецавтотранспорту дозволяє добиратися до роботи і часто виконувати її в повному обсязі. При кокс- і гонартрозі протипоказана робота зі значним і постійним помірним фізичним напруженням, вібрацією, мікротравматизацієй. Таким хворим потрібно обмежити динамічне і статичне фізичне навантаження, підйоми і спуски, переміщення і утримання важких предметів, ходьба під час робочої зміни, кількість рухів.